Фото з igersukraine.tumblr.com
Україна – країна політичних шоу.
Цю тезу не в змозі спростувати ані
побудова міцної, а отже, за визначенням, серйозної та солідної вертикалі влади,
ані зміна стилю вищого (та й нижчого разом з ним) менеджменту, ані прихід
нової, охочої надувати щоки та зсувати брови неосовкової еліти. Здавалося, часи
"оранжевих шабашей", які на думку нинішніх керманичів доводили країну
"до ручки", минули безслідно.
Ще якихось кілька років тому в цій країні жили політики, які час від
часу радували нас створюваними анекдотичними ситуаціями з розпусками, пере- і
переперерозпусками парламенту, майже бразильськими сценами ревнощів щодо
повноважень, любовними трикутниками навколо посад, зі зрадами, втратами й
возз’єднаннями, слізьми, триманнями за руки, зворушливими сяканнями у вишиванки.
І нарешті – епічною сценою фінальної битви добра і зла під завісу.
Політика була пристрастю.
Принаймні нам її так подавали. Звісно, це аж ніяк не заважало косити бабло за кулісами. Але ми, рядові глядачі, з рештою, отримували, що хотіли. Нам подобалося, як очі сильних світу цього зазирали нам у душі, шукаючи підтримки.
Принаймні нам її так подавали. Звісно, це аж ніяк не заважало косити бабло за кулісами. Але ми, рядові глядачі, з рештою, отримували, що хотіли. Нам подобалося, як очі сильних світу цього зазирали нам у душі, шукаючи підтримки.
За ці погляди ми прощали навіть те, що їхні руки в цей же час порпалися
в наших кишенях. Як не дивно, в підсумку вистачало і нам і їм. Дякувати нашим
скромним запитам на життя, які рятували цю гармонію, всупереч їхнім далеко
нескромним.
Здавалося, це шоу може тривати вічно. Та гармонію зруйнувала криза.
Криза жанру в них і криза економічна у нас.
Зіграти переможного борця з останньою вийшло не так просто, як звитяжне
відтинання голови "свинячому грипу". Тут, як за Станіславським,
"не вірю!" закричали гаманці, а з ними й голоси віддані в лютому
2010-го. І країну політичних шоу огорнула цупка непроникна завіса. Отже шоу
скінчилося?
Ось прийшли серйозні дядьки, які наведуть тут лад і всім покажуть…
Ніякої гри, жодних пристрастей та емоцій. Награлися!.. До порядку!.. Єдина
вертикаль!.. Будувати країну!.. Реформи!.. Звучить якось звично. Ніби луна від
увертюри перед черговим водевілем.
Здалося? Подивіться – в темряві оркестрової ями щось-таки ворушиться.
Так само чуємо чиєсь дихання й метушливі рухи за кулісами. Хтось от-от все ж
має вийти на сцену.
Будуємо нудну країну!
Спершу дійсно були спроби "не грати". Нова
влада щиро здивувала всіх серйозними і не награними діями. Єдина вертикаль нової
країни без акторських масок, жодних карнавальних дійств показала нам, як
всупереч законам робляться коаліції, переносяться вибори, підписуються угоди на
кшталт Харківської, і, зрештою, скасовуються конституції. Це була дійсно «не
гра».
Один з небагатьох прикладів політичної відвертості. "Шо кому не
ясно!!!" - звучала німа відповідь на гучні обурення. Часто в супроводі
глухих ударів чогось тупого об голову. Усі до останнього моменту сподівалися на
вигук «"Стоп! Знято!", актори попрощаються і похапцем побіжать
допомогти розбирати декорації.
Цього не вийшло. Прозріння прийшло в інший спосіб. Підрахувавши ККД
такої "відвертості", швидко дійшли висновку, що в грошовому
еквіваленті від неї навряд чи щось перепадає. Більше того, невдячний глядач,
позбавлений звичних видовищ, став ретельніше слідкувати за справами з хлібом.
Останні були не надто втішними. І тут все розмаїття вибору зводиться до
двох варіантів. Перший, доки все і так "погано", проводити реформи,
змінити бодай щось, щоб "добре" було згодом. Варіант другий –
надолужити брак хліба надлишком видовищ.
Тобто вдатися до не раз проклятої синьо-білими під час численних прямих
ефірів практики «оранжевих шабашів» і, притаманному їм політичному лицедійству.
Отже, show must go on…
Min & Max.
І тут постають нові проблеми. Проблема перша – пошуки нових
сценаріїв. Не скажу, що політичні дійства були такими вже чужими владній
команді, доки вона не стала владною. Однак, старі добрі розвішування кульок в
парламенті, оголошення "зон без НАТО", всілякі імітації Майдану тощо
виявилися вже не актуальними і в нових умовах непридатними.
Тож на перших порах істотно відчувався брак свіжих сюжетів. Вірніше
сюжетів вистачало, сама постановка зводилася або до тупого мордобою під завісу,
або ж до не менш тупого саджання за грати, чи знову ж до тупої лобової
провокації якогось міністра, якої зазвичай вистачало на нетривале обурення та
невелелюдний мітинг.
На більше фантазії явно бракувало. Жодної інтриги, а це швидко
втомлювало публіку і лише ускладнювало іміджеві проблему. Задачі ж поставлено
чітко.
Максимум – створити позитивний образ влади (в нинішніх умовах річ майже
утопічна, але, тим не менше, бажана). Мінімум – сплавити подалі від очей
людських побільше негативу.
Це те саме "відволікання від нагальних соціально-економічних
проблем країни", на яке нарікає опозиція, даючи оцінку львівським подіям
чи іншим інспіраціям.
Окремо слід зупинитися на забезпеченні діяльності «великих і малих
театрів» з-закордону, які теж час від часу гастролюють в Україні зі своїми шоу.
Вибір широкий – від невинних жартів (на кшталт перегонів на побєдах) до
особливо цинічних проявів зверхності (арешти українських істориків тощо).
Щоправда, тут місцевим талантам відводиться роль лише масовки та статистів, тож
розвернутися ніде.
Епос & Абсурд.
Так виникла наступна проблема – пошуку власного образу самою
владою. Практика дуже швидко показала, що за всіх сценаріїв, написаних на
Банковій, потенційні позитивні герої з провладних акторів чомусь аж ніяк не
виходять. В кращому разі в очах публіки вони стають персонажами радше
комічними, поповнюючи запаси фольклору політичними анекдотами.
І тут проблема навіть не лише у акторській майстерності. Просто самі
сюжети більше тяжіють до абсурду ніж до епосу.
Будемо відвертими: перше – склад "трупи", яку ми вже без
жодних сумнівів називаємо "влада", виявився бідним на героїчні або
хоча б просто позитивні типажі.
Тим більше враховуючи особливості окремих біографій, бізнесових
інтересів, діяльності у владі. Все це в нашій маленькій країні, яка недавно
пережила страшну свободу слова, ні для кого не секрет.
Звісно, в команді є чимало придатних для таких ролей талантів. Людей,
які могли б створити новий позитивний образ влади, якби хто розставив їх у
потрібній кількості на потрібних ролях. Однак, в результаті якогось
внутрішнього кастингу, вони не надто часто з’являються з-за куліс.
Друге – в цій країні багато чого відбулося з лютого 2010 року.
Відбулося відверто й цинічно. Що не лишає багато варіантів для публіки, як
сприймати авторів цих зрушень. А ще в цій країні багато чого не відбулося.
Очікуваного й обіцяного. Це вже орієнтує ту частину глядачів, що вагалися. От і
маємо ще одну призму, через яку всі провладні "геракли" з
"тесеями" мізерніють в очах публіки до "попандопулів" і "паніковських".
Крім того, що таке становище образливе саме по собі, воно має одну суто
практичну незручність.
А саме – зводить нанівець всю користь від домінування єдиноправильної
команди в медіа просторі. Простіше кажучи, мільйони умовних одиниць, чималі
організаційні потуги і просто купа нервів, витрачених на формування правильних
новин, правильної аналітики, правильних ток-шоу, все це – викидається на вітер.
Через невдалий розподіл ролей жодних вигод для іміджу нової влади така
діяльність не принесе.
Не матиме касового успіху стрічка, в якій на провідних ролях кілька
нездар, а решта – їх не менш талановиті родичі та партнери по бізнесу. Вони не
стануть зірками, як не цензуруй сценарій. Саме тому цензура в Україні –
найзбитковіше заняття.
Армагеддон & Mortal combat.
Як виходити з такої кризи? Відповідь колегам
підкинув пострадянський шоубіз. Для згаданої проблеми зі сценаріями політичних
шоу тут дають наступні рецепти: Рецепт перший – придумати щось нове й цікаве.
Шлях в силу низки обставин не для нас. Другий – вкрасти сюжет в
успішної закордонної постановки.
Тут уже легше, але крадені сюжети теж скоро вичерпалися. Що ж поробиш,
криза жанру – явище транскордонне. Ну і третій рецепт – переробити зі старого
сюжету, оновивши деталі.
Ось на цьому й зупинився погляд великих режисерів.
Ми побачили нове життя старих, здавалося, геть заяложених історій.
Публіка знову із захватом пережила найцікавіші моменти справи Гонгадзе. Ще б пак – кому не хотілося б поглянути на mortal combat "Кучма vs. Мельниченко". Подробиць і фіналу двобою так і не повідомили, але, з рештою, кого це цікавить? Головне – воскресіння старих образ, з’ясування давніх стосунків, інтрига, пристрасть… Дивіться у випусках новин!.. Всі в захваті. Що саме вдалося з’ясувати власне у справі Гонгадзе – річ десята.
Тупе саджання в буцегарні теж у минулому. Принаймні для тих, хто має бодай трохи акторської божої іскри, пройшов кастинг і має непогане політичне портфоліо. І от вся країна із захватом слідкує за поневіряннями Леді Ю прокурорськими застінками. Кожен прихід на допит – неначе виступ на біс. Кому цікаво кого в цей час катують десь там іще, вибиваючи зізнання? Тут значно цікавіше – чи вчасно прийде Вона, в чому, яку шпильку пустить своїм мучителям і як картинно ті образяться на черговий дотеп незламної опозиціонерки.
В українських СІЗО надто багато високо посадовців, як для цивілізованої країни, проте недостатньо аби їх долею надто переймалася публіка. Принаймні за межами драми про голодуючого екс-міністра.
Публіка знову із захватом пережила найцікавіші моменти справи Гонгадзе. Ще б пак – кому не хотілося б поглянути на mortal combat "Кучма vs. Мельниченко". Подробиць і фіналу двобою так і не повідомили, але, з рештою, кого це цікавить? Головне – воскресіння старих образ, з’ясування давніх стосунків, інтрига, пристрасть… Дивіться у випусках новин!.. Всі в захваті. Що саме вдалося з’ясувати власне у справі Гонгадзе – річ десята.
Тупе саджання в буцегарні теж у минулому. Принаймні для тих, хто має бодай трохи акторської божої іскри, пройшов кастинг і має непогане політичне портфоліо. І от вся країна із захватом слідкує за поневіряннями Леді Ю прокурорськими застінками. Кожен прихід на допит – неначе виступ на біс. Кому цікаво кого в цей час катують десь там іще, вибиваючи зізнання? Тут значно цікавіше – чи вчасно прийде Вона, в чому, яку шпильку пустить своїм мучителям і як картинно ті образяться на черговий дотеп незламної опозиціонерки.
В українських СІЗО надто багато високо посадовців, як для цивілізованої країни, проте недостатньо аби їх долею надто переймалася публіка. Принаймні за межами драми про голодуючого екс-міністра.
Зовсім інша річ – тривожні повідомлення з-за ґрат, ніби з фронтів, про
те як харчується і який стан здоров’я в "українського термінатора",
який відмовився від харчування у традиційний спосіб. Сама роль "в’язня
сумління" – ще не запорука визнання. Грати її повинна лише справжня зірка.
Публіка має побачити тебе на майже екзистенційній межі життя і голодної смерті.
Лише тоді ти вартий уваги. Лише тоді це історія для справжнього шоу, а не один
з-поміж десятків подібних випадків.
І ось нарешті – боротьба добра і зла. Гадаєте Апокаліпсис відбувся з перемогою Януковича і кінець світу вже настав? Чи навпаки – добро перемогло і лише квиління переможених заважають пірнути з головою в Благодать Божу (Московського патріархату), тріумф переможців Другої Світової, чи непорушну слов’янську єдність? Такий собі "кінець історії" в стилі Фукуями на окремо взятій території? Дзуськи!
І ось нарешті – боротьба добра і зла. Гадаєте Апокаліпсис відбувся з перемогою Януковича і кінець світу вже настав? Чи навпаки – добро перемогло і лише квиління переможених заважають пірнути з головою в Благодать Божу (Московського патріархату), тріумф переможців Другої Світової, чи непорушну слов’янську єдність? Такий собі "кінець історії" в стилі Фукуями на окремо взятій території? Дзуськи!
Ще є куточки, де за законами жанру має окопатися, наприклад,
"фашизм", і куди неодмінно слід відправити ескадрон червоних
прапороносців. Інакше про "фашистські" схильності ніхто не
дізнається, в тому числі й самі "фашисти". Кому цікаві теревені
істориків.
Розбірки в стилі футбольних фанів зі стріляниною – ось справжнє шоу! Не
знаю чи переможе чергове ряджене "добро" таке ж ряджене
"зло" на наступних виборах. В цьому може не бути потреби.
Перманентний Армагеддон пішов новим річищем і триває за всіма голлівудськими
канонами.
І лише влада гордо ширяє над усім цим безладом обмеживши свою участь у шоу переважно самою режисурою та затишним «паркетом» в ретельно фільтрованих новинах. Навіщо наражатися на ризик бути незрозумілим невдячною публікою, якщо можна просто, час від часу виринати з-за куліс із менторськими повчаннями масовці?
Кастинг у погонах. Словом – проблему зі свіжими сценаріями на перший час знято. Що робити з персонажами? Як уже згадано, будь які спроби створити позитивного героя від влади, завершувалися створенням героя комічного. Тому цю затію, схоже вирішили геть облишити, зосередившись на задачі № 2 – відволікання уваги. Однак і тут для справжнього шоу виявилося замало здібностей. Довелося звернутися за допомогою до справжніх професіоналів. Хай навіть з ворожого табору.
І лише влада гордо ширяє над усім цим безладом обмеживши свою участь у шоу переважно самою режисурою та затишним «паркетом» в ретельно фільтрованих новинах. Навіщо наражатися на ризик бути незрозумілим невдячною публікою, якщо можна просто, час від часу виринати з-за куліс із менторськими повчаннями масовці?
Кастинг у погонах. Словом – проблему зі свіжими сценаріями на перший час знято. Що робити з персонажами? Як уже згадано, будь які спроби створити позитивного героя від влади, завершувалися створенням героя комічного. Тому цю затію, схоже вирішили геть облишити, зосередившись на задачі № 2 – відволікання уваги. Однак і тут для справжнього шоу виявилося замало здібностей. Довелося звернутися за допомогою до справжніх професіоналів. Хай навіть з ворожого табору.
Досі опозиційні чи просто альтернативні політики, відлучені від глядача
монополізацією медіа, ставили свої шоу на рівні вуличних вертепів. На масові
дійства така активність не тягнула власне через масовість (точніше відсутність
такої). Так чи інакше, талант і величезний досвід політичних шоу залишався
значною мірою незатребуваним. Блиск зірок минулої п’ятирічки став тьмяніти і
ледь не згас. Довелося грати за чужими сценаріями. Відтак, змиритися зі
становищем Богдана Ступки в російських серіалах – актор геніальний, а ролі
другорядні, часом принизливі.
Кастинг у прокурорських погонах відбувся блискавично, проте ефективно.
Ще б пак «Не вірю!» з вуст слідчого звучить набагато переконливіше ніж від Станіславського.
І диво! До болю знайомі обличчя замайоріли на телеекранах після місяців
вимушеного забуття. Ось екс-президент в ролі ображеного і приниженого
пенсіонера; ось екс-прем’єр-міністр в ролі цькованого за минулі звершення
опозиціонера; ось екс-міністр-мученик, доведений режимом до напівсмерті; ось
невідомі патріоти карають фашиста в його ж лігві / ось щирі патріоти боронять
рідне місто від навали комуністів-українофобів. Усі вони раптом з’явилися в
сюжетах ще не так давно таких недоступних і закритих для них ворожим режимом
теленовин.
У кожного з них своя історія, зворушлива до глибин, пристрасна, гідна
справжнього шоу. Нам показали всіх їх майже одразу. На черзі один за одним
нові, вірніше оновлені сюжети. Так, аби не оговталися між зміною лаштунків.
Щось на кшталт нового сезону в театрі під назвою
"Українська Політика".