Недописана Україна...

Матеріал від 31 грудня 2009 року

Все ж таки Україна – країна незавершених проектів. Одразу ж розчарую всіх – «помаранчевий рай» відміняється. В будь-якій його інтерпретації: і в пост помаранчевій, і в пост-пост… З усіма їх європейсько-натовсько-демократичними мріями. Повторююсь – розчарую всіх! Біло-блакитно-червоно-рожеві фанати дружби зі східними сусідами та канонічно-атеїстичних вірувань (тут на вибір) – вашого раю теж не буде ніколи. Принаймні в Україні.

Ви опинилися в загадковому місці – будь-які ваші мозкові потуги, на добро чи зло спрямовані, розчиняться в порожнечі.
Як не вибудовуйте струнку пряму чи гармонійну криву, за якою б на вашу думку шикувалися процеси в країні, ви самі не помітите, коли й де зникне її продовження.

Я маю на увазі спроби зв’язати всі факти, що навколо нас відбуваються, в якийсь сюжет, цікавий суспільству, сюжет, який згодом може потрапити на сторінку підручника історії. Для прикладу намалюємо кілька таких «сюжетних» ліній.

Помаранчева революція – хвиля піднесення і прагнення України стати повноцінною часткою світової спільноти. Вона зникла не внаслідок якогось кривавого реваншу, жодної «контри» чи «заколоту роялістів». Вона не «пожирала своїх дітей», вона про них просто забула. Власне як і діти про неї.

Мабуть цей сюжет писала душа Франса Кафки. Проте, так і не дописала…Десь там в тумані залишилися поснулі барикади. Десь далеко в лісах лишилися обезголовлені силуети. Десь глибоко в п’ятах засів вигук «правди!». А разом з ним і спогади про ті кілька тижнів, коли всі вважали, що нарешті живуть в нормальній країні…

Сюжет другий. Писати його стали у відповідь ті, кого справедливо ледь не знудило від попередньої історії. Перша сторінка починалася приблизно так: «а давайте-но почнемо все з початку». Тобто з року, так, 2004-го (а може й з 1991-го?). Повернемо декого несправедливо нібито вигнаного, бодай на мить зробимо все так як було і станеться диво…
В Севастополі нарешті заговорять російською, стихне скреготіння натовських кинджалів в чорноморських бухтах, західний дурман спаде з очей українців і всі разом зіллються в екстазі взаємної любові до старшого, такого рожевого, пухнастого і щедрого на газ брата. І був дубль другий…І схоже в цього сценарію був той самий автор… І та ж порожнеча в кінці...
Гаразд. Сюжет наступний – «Битва конституцій». Ніколи ще конституційна думка так різко не насичувала повітря України. «З новим і праведним законом» не приходив хіба що лінивий. Здавалося, що така концентрація ідей ідеальної держави от-от вибухне, якщо не дати їм негайно матеріалізуватися. Канцлерська чи президентська? Парламентсько-президентська чи президентсько-парламентська?
Варто питати народ чи ні? Ось які питання, здавалося от-от вирішать майбутнє країни! І от сторінка друга: Хто кого обдурить на повноваження? Хто з ким домовляється і що отримає? Хто з ким не домовився і чому? А може ну його?..

4. Ну і як без виборів? Знову боротьба світла і темряви? Хто переможе цього разу кандидат сил добра на білому коні, чи «темна почвара» із нетрів ворожих областей? Чи не набрид цей сюжет? Безперечно! Пишемо новий – «Третій кандидат». Уособлення найкращого у всіх попередніх вдалих і невдалих проектах. Саме він має нарешті розірвати пожовані плівки і подряпані платівки всіх попередніх виборчих кампаній. Ось він здивує всіх скептиків! Ось він набирає очки та бонуси і от-от вийде в фінал.

Темпи падають – не біда. Треба зібратися силами і народити щось креативне «з динамітом у думці». Не виходить? Не переживай все ще попереду! Ну що ж третє місце – теж хліб. Колись саме на тебе чекає один із двох бойових коней перед вирішальною битвою за країну незавершених сюжетів…