Фото з igersukraine.tumblr.com
Вітаємо в країні кошмарів. Ти йдеш по вулиці, оповитій густим туманом,
повільно спускається морок, хоча час іще не надто пізній. Усе тіло ниє від
тривалого очікування і незрозумілого беззвітного страху, який тривожить тебе
вже не один тиждень, проте ти знаєш достеменно – все найгірше і безповоротне
трапилося. Остання надія на те, що все це колись скінчиться і що є десь куток,
де вони тебе точно не дістануть, луснула.
Останній бастіон впав. І ти лишаєшся брести вулицями напівпорожнього
сонного міста, тягнучи години до незворотного… Скоро пролунає сигнал, який
поверне зло на вулиці Silent Hill…
Далі вийде людина в пурпуровій мантії і розповість усім, що час зрушив
з місця, закони здорового глузду дали слабину.
Час, коли нас студентами цькували дядьки й тітки з кількома
підборіддями за те, що ми недостатньо щиро вдавали ентузіазм у погляді; коли ти
тричі думав чи відкривати двері на стук, бо в тебе, бачте, надто активна
позиція; коли друзі тобі присилали е-mailи з застереженнями, ці самі двері
зайвий раз не відкривати, бо підкинуть наркотики чи ще якусь гидоту, як не раз
траплялося; коли краще не лишати зайвим людям адреси й контактів, бо ж під’їзди
не освітлюються; коли боятися – процес такий самий природний, як дихати, і
такий самий життєво необхідний.
Так от - цей час вдалося повернути!!!
Привиди минулого скоро, хитаючись і кульгаючи, повалять на вулиці,
шукаючи об’єкти для помсти… Вітаємо в далекому 2004му! Welcome to Silent Hill…
Тут звичайно можна було б прокинутися в холодному поту, заспокоїтися і
дивуватися з того, чого ж не примариться увісні. Але щось підказує, що це не
допоможе. Як не прикро, ми маємо справу не просто з кошмаром. То чому ж ми всі
робимо вигляд, все це лише поганий сон?!!Щось було зроблено не так із самого
початку. Проаналізуймо те, що ще в січні 2010 року здавалося нам не більш ніж
страшним сном, а зараз увійшло в нашу не менш моторошну реальність.
І. Кошмар перший. Формування коаліції всупереч Конституції. Просто
юридична ‘‘Пила’’, при чому одразу ж всі частини. І що ж ми зробили? Правильно.
Як у страшному сні – закричали чимдужче. Вклали увесь страх та обурення в
крик.
Ми заповнили ним блоги, форуми і навіть кухні та кав’ярні. Щоправда
крик, як у всіх кошмарах виявився німим. Він застряг у горлянці, зійшов
нанівець, так і не народившись, не ставши почутим ніким. Рятівного пробудження
не було…
ІІ. Кошмар триває. Цього разу все ще серйозніше. Нам подвоїли порцію
жаху. Цього разу це не просто тортури над Конституцією, жахіття яких оцінять
лише правосвідомі… Цього разу все по-дорослому.
Крапля крові на угоді – і примара втрати незалежності обросла плоттю і
простягнулася до нашої горлянки. Що ми зробили? Правильно. Побігли. Але тікати
в кошмарах – річ невдячна. Втекти ватними ногами, буксуючи і в’язнучи в
невидимому болоті страху, далеко не вдалося.
Страх знову нас наздогнав, благання допомоги знову не почуте…
ІІІ. Ось кошмар той же, епізод третій… Фактичне скасування Конституції.
З усіх жахів найнеймовірніший. І що ми з вами робимо? Правильно…І ось тут саме
час подумати, що ми не зробили.
Не зробили річ головну і визначальну. Ту без якої ми прожили в маренні
й даремних надіях останні 7 місяців. Ту, без якої ми і наші діти житимемо у
вічному страху і першого січня святкуватимемо новий 1997 рік і так аж до
2004-го, після якого почнеться знову 1996-й.
Ми не зробили елементарного – не заглянули страху в очиці і не збагнули
його суть.
Ми не дали чітко і ясно зрозуміти, що втеч і паніки більше не буде, і
далі почнуться чіткі конкретні дії і протидії всьому, що сприймається нами як
глум. Що ми живемо не у снах. Silent Hill і Вулиця В’язів – вигадки.
А узурпація влади, якою б тупою сокирою і як би по-дебільному її не
організовували, і який би вона дикий і потворний вигляд не мала – це не сюжет
страшного сну. Це річ для якої в усьому світі є однин єдиний адекватний засіб –
громадянська протидія.
При цьому засобами адекватними злочинності намірів.
Звучить сигнал і морок знову оповив Silent Hill…