Здається я зрозумів, чому раніше вожді ходили в народ. В народ
безпосередньо – без усіляких там інституцій чи асоціацій. В той
первинний стан народу, який ми називаємо натовпом. Натовп у всій його
різноманітності – унікальне джерело інформації. Візьми, поспілкуйся з
експертом чи кількома, збери їх за 'круглим столом', та хоч цілу
конференцію влаштуй.
На виході буде пучок мозкових зусиль, які в підсумку не дають нічого,
бо не ними керується зараз суспільство. Не те, що твориться всередині
чиєїсь черепної коробки змушує людей не досипати ночей за Савіком
Шустером, вистоювати черги на дільницях, і зрештою робити свій вибір.
Щоб тричі згодом його проклясти.
Ні, цими процесами керують значно тонші матерії.І осягнути їх можна
трішки поспостерігавши за першим ліпшим скупченням співгромадян.
Головне, щоб воно було стихійним. Люди в натовпі поводять себе точно
так, як поводить себе все суспільство. Створюються мініатюрні моделі
тих самих зв’язків, моделюються ті ж проблеми.Давайте
проекспериментуємо.
Наприклад, корупція. Аби зрозуміти це загадкове явище, слід прийти на
звичайну в Сумах зупинку сільського автобуса. І подивитися на те, як
люди збираються в черги.
Йдеться про ті зупинки, на яких збираються люди, щоб нарешті
потрапити після тяжких відвідин міста додому, в рідне село. Місць в
автобусі як правило рази в півтора-два менше, ніж бажаючих дістатися
додому. Тому, доля останніх в черзі – бути розчавленим односельцями і
провести хвилин тридцять-сорок як шпротина в банці.Тому, в черзі на
автобус до села формується своя система цінностей: ти суперуспішний,
якщо опиняєшся на початку черги і отримуєш сидячі місця. Тобі або
надзвичайно щастить, або ти маєш непоганий статус у порівнянні з іншими
учасниками черги.
Так, чи інакше – ти можеш дивитися зверхньо на інші, приплюснуті
склом чи чиїмось тілом обличчя.Якщо ти в черзі останній, це свідчить про
дві речі – або ти тут занадто 'не свій', або занадто порядний (часто
ці поняття поєднуються). В будь-якому разі – ти явно не на вершині
'автобусної ієрархії'.Чому я пропустив такі аспекти як час приєднання до
черги і, власне, черговість?
Пояснюю. Прийшовши на зупинку одним із перших, хвилин за тридцять
перед відправленням, ти відчуваєш себе на вершині. Здавалося б чоловік
4-5 перед тобою не заберуть твоє почесне право добиратися сидячи і з
комфортом.Проте все проясняється по мірі того як черга росте. Якщо ви
думаєте, що вона це робить вздовж – помиляєтеся. Біля тих, хто стоїть
перед вами шикується крива шеренга родичів, знайомих і знайомих
знайомих. У них за фактом 'причетності' є священне право стояти перед
тобою.
Воно не обговорюється і не оскаржується. Посягання на нього викликає
різкий осуд навіть у тих, хто стоїть далеко позаду тебе. Більше того –
частина цього права делегується всім, хто приєднається перед тобою.І от
ти бачиш, як черга зростає вшир швидше, ніж в довжину. І разом із цим
зростанням, тануть твої шанси потрапити в перелік обраних добиратися в
більш-менш безпечних умовах.
Ось такий вигляд має перша стадія еволюції корупції як такої. Звідси
вона виростає. І якщо чогось не трапиться радикального із системою
приміського сполучення в Сумському районі, то за кілька років ми
побачимо, як право стояти поряд з першими конвертуватиметься в умовні
одиниці, ці відносини стануть ще більш складними й цікавими. Зрештою,
мабуть із черги на одній з таких зупинок виросла країна, яку ми так всі
не любимо.Аналогічно можна змоделювати будь-яку проблему в Україні.
Хочеш побачити демократію – сходи на збори жителів під’їзду.
Зрозумій, що апофеоз народовладдя – змагання у кого сильніша
горлянка. Хочеш проникнути в сутність ринкової економіки – сходи до
найближчого стихійного базару. Натовп дає відповіді на все.
Натовп – наше теперішнє й прийдешнє.
